Автор фото, колаж ВВС
Підпис до фото, Політик – це одна з найстресовіших професій у світі. Але політики запевняють, що справляються без психолога
Президент Володимир Зеленський не раз казав, що в нього немає психолога. Хоча усім, навіть найсильнішим із нас це потрібно, вважає його дружина, яка як перша леді працює над тим, щоб українці не соромилися піклуватися про своє психічне здоров’я, особливо під час війни.
Про те, щоб відкинути сором перед психологами, в Україні говорять давно, і війна прискорила процес.
У 2022 році до психологів і психотерапевтів зверталися тільки 7% опитаних, в 2025 році таких уже 17%, а запит виріс із 41 до 71%. Це результати всеукраїнського дослідження у межах програми ментального здоров’я “Ти як?” Олени Зеленської.
Хоч ходити до психолога у суспільстві стає більш прийнятним, а в деяких колах – модним, серед українських політиків стигма все ще існує. На відміну від США, в українську пресу ніколи не потрапляли зізнання політиків у тому, що вони ходять до психоаналітиків чи мають психологічні труднощі.
І це попри те, що політика – це суцільний стрес. У 2006 році в США дослідили, що 49% американських президентів (і це відповідає показникам серед усього американського населення) страждали від певної психічної хвороби, кожен четвертий мав ознаки депресії, і в 27% президентів це проявилося під час перебування на посаді.
Skip Найпопулярніше and continue readingНайпопулярніше
End of Найпопулярніше
Але чи може президент або інший політик в Україні дозволити собі психолога? Чи можливо це зараз, під час війни, і чи може це змінитися у майбутньому?
Зеленський та інші президенти
Позиція Зеленського щодо психолога послідовна.
Про те, що він не ходить на терапію, він заявляв у спільному інтерв’ю з дружиною і в 2024, і в 2025 році.
Олена Зеленська пояснила, що “процес психологічний неможливий, щоб повністю не розповісти всю інформацію”, яка турбує, а “президент держави не може цього робити”.
Перша леді додала, що в неї теж немає психолога.
Президент вважає, “що нормальним, адекватним, порядним людям у час війни погано”. “Але це наш обов’язок, і ми його виконуємо”, – пояснив він.
Автор фото, Уніан
Підпис до фото, Бути президентом – це стресово, тим паче під час війни. Зеленський на місці ракетного обстрілу в Києві
На питання, що його підтримує, він відповідає, що спілкування у колі сім’ї.
Зеленський додав, що для нього іноді важливо побачити на вулиці простого перехожого і з ним привітатися, тому що він мало буває на вулиці.
Така ж позиція щодо психологів була у Володимира Зеленського і перед виборами.
У 2018 році в інтерв’ю Дмитру Гордону він розповів, що “не ходить до психологів”, і що спілкування з Богом (не через церкву, а через молитву) – це для нього і є “найкращий психолог”.
Зеленський у цьому далеко не унікальний – культура відвідування психологів не була популярна і серед попередніх президентів.
Олег Рибачук, колишній голова офісу Віктора Ющенка і його близький соратник, розповів ВВС, що його керівник не ходив до психологів.
Через отруєння Ющенко мав навколо себе багато лікарів, каже Рибачук, в тому числі офіційного лікаря, як і всі українські президенти, але коли йшлося про спокій для душі, звертався до “нетрадиційних методів”.
Рибачук каже, що йому доводилося відганяти від Ющенка “кілька відвертих шарлатанів”, але різні “дивні люди” все одно знаходили на нього вихід і він був до їхніх слів і практик дуже сприйнятливим.
“Екстрасенси, езотерики – іноді вони чіпляли його через трипільську культуру, щось старовинне. Мені іноді здавалося, що це в тому числі працювали на російські спецслужби”.
Ще один співрозмовник ВВС Україна, який знав Ющенка в часи президентства, каже, що той мав контакт із мольфаром Нечаєм.
Як писала українська преса, у 2011 році на похорон карпатського “знахаря, цілителя і чаклуна” Нечая приїхало багато людей, яким він допоміг, і серед них був Віктор Андрійович. Тоді писали, що політик має перстень, який йому подарував мольфар.
У пресслужбі Віктора Ющенка підтвердили ВВС Україна те, що він не мав психолога, коли був президентом.
А інформацію про нетрадиційних спеціалістів прокоментували так:
“Можемо однозначно сказати: Віктор Андрійович Ющенко не звертався до мольфарів, екстрасенсів чи езотериків – це не відповідає дійсності. Що саме мав на увазі пан Рибачук у своєму коментарі, нам невідомо, тому ми не можемо це ні підтвердити, ні коментувати”.
Багато подібних розмов про духовних наставників було і навколо наступного президента – Віктора Януковича.
У пресі особистим духівником Януковича називали покійного схиархимандрита Зосиму, вихідця із Донеччини. Там його вважали за провидця, хоча патріарх Філарет, який особисто його знав, публічно ставив це під сумнів. У 2024 році російський патріарх Кирило розпорядився почати збір матеріалів для можливої канонізації ексдухівника Януковича.
“Психотерапія передбачає, що ти маєш говорити дуже відверто, а уявити, що наші політики самі собі відверто визнали проблеми – дуже складно”, – веде далі Рибачук.
Так, на його думку, серед українських політиків виник “сурогат” ментальної допомоги – ходити до екстрасенсів та інших одухотворених людей, які обіцяють “почистити карму”.
Ще однією віддушиною замість психологів для українських політиків є різні активності, от як сауна чи моржування.
“Ющенко відновлювався через сауну, – розповідає Рибачук. – У Нацбанку (який Віктор Андрійович очолював до президентства), всі знали, що четвер – це банний день, і хоч що буде, в другій половині його немає”.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Українські президенти Петро Порошенко, Віктор Ющенко і Віктор Кучма на інавгурації Володимира Зеленського у Верховній Раді в 2019 році
На Водохреще в лютому, як й інші політики, Ющенко стрибав у ополонку. Тоді вважали, пояснює Рибачук, що в такий день в ополонці “свята вода”, і що вона принесе здоров’я.
Джерело ВВС Україна каже, що психолога не було і в Петра Порошенка. Але напевне це не відомо, тому що команда Порошенка не відповіла на запит редакції.
Загалом в українському суспільстві склалася думка, що здоров’я президента – це таємниця, каже Олег Рибачук.
Якщо у США повідомляють, що президент захворів чи на лікарняному, то в Україні це зовсім не прийнято, це вважають “приватним життям”. Винятком був випадок, коли в 2020 році Володимир Зеленський захворів на ковід і про це повідомили в Офісі президента.
“У нас немає так, що здоров’я президента – це національна безпека, і що його треба перевіряти і берегти”, – каже Рибачук.
“Дивно, але у нас немає будь-якого скринінгу людей, які приймають важливі для країни рішення. Жоден кандидат не проходить перевірок і скринінгів. І депутати не проходять, а вони тим часом як маленькі президенти – теж мають своїх астрологів чи своїх батюшок”.
Як це – бути психологинею в МЗС
Але сучасне українське суспільство, особливо молодь, ставиться до психологів відкритіше, і це відбивається на політиці.
Одним із яскравих прикладів є українське МЗС. Коли на посаду міністра прийшов Дмитро Кулеба – молодий представник інтелігенції, як тоді казали – він запросив на роботу в міністерство психологиню і докторку політичних наук Олександру Постоловську.
Вона розповідає, що попри “прогресивність” її керівника, працівники міністерства спочатку поставилися до неї підозріло. “А може вона кожен вечір міністру звітує, хто що каже?” – переказує Постоловська різні домисли, які про неї ходили.
Офіційної посади психолога у міністерстві немає. За каденції Кулеби, а потім і його наступника Андрія Сибіги Постоловська значилася як радниця міністра з розвитку дипломатичної служби.
Одним із її завдань було проводити співбесіду усім працівникам дипломатичного корпусу, яких призначали на посади за кордоном – від водія до посла. Вона ж говорила з ними після повернення з довготривалого відрядження в Україну.
“Якщо президент вирішив призначити когось послом, то, звісно ж, хто я така, щоб казати ні. Але з усіма послами я знайомилася. На керівників часто скаржаться, тому важливо розуміти психологічний портрет керівника”, – каже Постоловська.
Автор фото, Олександра Постоловська
Підпис до фото, Олександра Постоловська – психотерапевтка, докторка політичних наук і фахівчиня з політичної психології
“Одним із моїх завдань було врегульовувати конфліктні ситуації як в міністерстві, так і в закордонних установах. У 70% це траплялася за кордоном, тому що там менші, тісніші колективи, це такий собі підводний човен міністерства”.
Якщо людину призначали за конкурсом, це була інша робота. “На співбесідах було видно, чи не вигорить кандидат на конкретній посаді”, – пояснює психологиня.
Джерело ВВС у міністерстві каже, що робота Олександри Постоловської мала “сприятливий вплив” на МЗС.
“Але система пручалася впровадженню правила, що висновок психолога мав бути обов’язковим для ухвалення кадрових рішень, він так і залишився рекомендацією”.
Через деякий час працівники міністерства і його закордонних структур почали менш скептично ставитися до психологині та активніше записуватися до неї на консультацію, якщо в них виникали певні труднощі.
У дипломатів такі ж проблеми, як і в інших людей, але є і специфіка, каже Постоловська. Наприклад, людину на чотири роки призначають працювати за кордоном, а її діти не хочуть їхати, каже психологиня.
Буває, що дипломатів відправляють в країни, куди вони не хочуть. Або в них немає подружньої пари, яку можна взяти з собою, і вони відчувають себе самотніми.
Постоловська також налагоджувала комунікацію між Кулебою і колективом, розбиралася у різних ситуаціях, які виникали в командах. “Коли змінили міністра, багато дорослих людей були в такій дитячій позиції, наче змінили директора школи і тепер будуть нові правила”.
Перш ніж прийти в МЗС Постоловська викладала в університеті та консультувала різних політиків.
Спочатку, каже психологиня, вона багато дивувалася – політик має високу посаду, його поважають і бояться, а в кріслі він виглядає як “розгублений хлопчик”.
Але потім вона зрозуміла, що політики мало чим відрізняються від інших клієнтів. “Яку би посаду людина не займала, вона залишається зі своїми страхами, комплексами”, – каже Постоловська.
“У стресовій ситуації кожен злітає на свої базові налаштування і залишається простою людиною. Тому коли я працюю з політиком – заходить спочатку людина, а потім посада. Я так і кажу, ти зараз мій клієнт, а я – твій психотерапевт”, – пояснює вона.
Автор фото, Уніан
Підпис до фото, Будівля міністерства зовнішніх справ у Києві
Минулого місяця Постоловська пішла з МЗС, каже – “вирішила рухатися далі”, але сподівається, що на її посаду в міністерство знайдуть нову людину.
На прохання нового міністра Андрія Сибіги вона дослідила, наскільки поширеною є практика мати штатного психолога у міністерствах закордонних справ інших країн.
Виявилося, що із 34 західних країн, куди подали запити, 80% мали свою психологічну службу. Це не обов’язково штатні працівники. Але у Великій Британії, розповідає Постоловська, вже щонайменше 10 років працює цілий штат психологів.
“Українська політика стає більш свідомою, – вважає Постоловська. – Туди приходять молоді люди, які кажуть, що психологія і політика – це невіддільні речі. Бо якщо ти не пропрацюєш свої комплекси – то люди рано чи пізно це зчитають”.
Психологи – це табу для виборця
Варто відрізняти психотерапевтів від політичних психологів, каже ВВС Україна президентка Асоціації політичних психологів України Ірина Губеладзе.
Політичні психологи спеціалізуються на психологічних основах суспільних і політичних процесів. До них звертаються, щоб зрозуміти виборця, побудувати передвиборчу кампанію, імідж, налагодити співпрацю в партії.
“А запит до звичайного психолога може бути пов’язаний як із роботою – вигорання, втома нерозуміння, так і особистими проблемами – стосунки, втрата орієнтирів чи життєва криза, все, як у будь-яких людей”, – каже експертка.
Візити до політичних психологів можуть бути короткочасними, а психотерапія – це гра в довгу, і не всі на неї наважуються.
Політика грає за жорсткими правилами, у ній багато бруду, каже експсихологиня МЗС Олександра Постоловська, а під час терапії людина розвиває чутливість до себе і свого життя.
“Я знаю випадки, коли після терапії люди просто йшли з політики, знаходили себе в іншому і були щасливими”, – додає вона.
Візити політиків до психологів мають ще один вимір – безпековий. Етичні норми професії, і закон про систему охорони психічного здоров’я, який вперше прийняли в Україні цього року, передбачає, що психологічна консультація є конфіденційною.
Але якщо звертається політик чи людина з доступом до секретної інформації, то психолог може підписати з ним ще і додатковий договір із пунктом про нерозголошення інформації, пояснює Губеладзе.
“Якщо ми говоримо про президентський рівень будь-якої країни, там, думаю, психолог проходить не тільки ретельну перевірку, його можуть попросити пройти і поліграф”, – припускає Постоловська.
Питання конфіденційності – це не тільки про нерозголошення інформації, яка стала відома під час психологічної роботи, каже Губеладзе.
“Це і питання безпеки психолога, який може знати більше, ніж мав би. Це можливий тиск на цю людину, загроза для життя, здоров’я її і сім’ї”, – каже вона.
Губеладзе каже, що зараз суспільство стало відкритіше до психотерапії. Це відбувається і завдяки кампанії “Ти як?” за ініціативи Олени Зеленської, перераховує вона, та і “війна нібито дає нам моральний дозвіл прийняти той факт, що більшість з нас потребує допомоги”.
“Тому цю стигму ми поступово долаємо, але не настільки, щоб люди про це спокійно говорили”, – каже експертка.
Звертатися до психолога більш притаманно жінкам, а не чоловікам, каже вона. “А враховуючи те, що в українській політиці чоловіків все ж більше, ніж жінок, можемо припустити, що політики не надто часто звертаються до психологів”.
“Жінкам більш притаманно визнавати свою слабкість, у чоловіків з цим гірше”, – пояснює Губеладзе.
Автор фото, Уніан
Підпис до фото, Виборці не сприймуть кандидата на посаду, який зізнається, що ходить до психолога, кажуть експерти. На фото – парламентські вибори в Україні влітку 2019 року
У суспільстві є завищені вимоги до чоловіків, пояснює експертка, “і навіть якщо чоловік-політик в Україні ходить до психолога, він не може дозволити собі сказати про це, тому що його сприймуть як слабкого, а виборці голосують за сильних”.
“Якщо хтось з наших політиків і звертається до психологів – а я можу припустити, що типова причина для звернення – це депресія – то усе це відбувається у великій таємниці”, – каже політолог Володимир Фесенко.
Молодь та представники середнього класу ще сприймуть походи політика до психолога нормально, пояснює Фесенко, але для широких верств населення “це радше буде ознакою ненадійності, нестабільності”.
І це при тому, що в Україні взагалі не існує хоч якихось вимог до здоров’я, в тому числі психічного, для кандидатів у президенти, депутати та на інші виборні посади.
Під час передвиборчих перегонів у 2019 році Петро Порошенко і його опонент Володимир Зеленський здавали аналізи на наявність наркотиків у крові. Наполягати на цьому почав Порошенко, зазначаючи, що українці нібито мають право знати, що майбутній президент і головнокомандувач “не є залежним від наркотиків”.
Але насправді такого права в українців ніколи не було. Навіть якби хтось із політиків виявився наркозалежним, українські закони не заборонили би йому брати участь у виборах.
Держслужбовці проходять регулярні медогляди, в тому числі психіатра, пояснив ВВС Україна ексзаступник голови центральної виборчої комісії Андрій Магера, а кандидати на виборні посади не зобов’язані надавати про себе жодних медичних відомостей.
Було б добре, якби в Україні проводили скринінг психічного здоров’я політиків і кандидатів на виборні посади, вважає Ірина Губеладзе. Вона пояснює, що люди, які досягають високих посад у політиці, вже самі по собі можуть мати певні індивідуальні схильності та особливості.
“Це не завжди про патологію, але про певну схильність, готовність включатися, брати відповідальність за глобальні завдання. І чим вище підіймається людина, тим більше критики та незадоволення вона буде отримувати”, – каже Губеладзе.
“Політик має до певної міри розвинути в себе гнучкість і нечутливість, чи радше стійкість до критики, але ж усі ми живі люди”.
Чи ходять політики до психологів за кордоном
Останніми роками у світі частіше підіймають тему необхідності скринінгів психічного здоров’я для політиків, тому що до влади приходять ексцентричні популісти, які роблять заяви, які часто суперечать здоровому глузду та фактам.
На початку року в Словаччині понад сто фахівців у галузі психології та психіатрії звернулися з відкритим листом до прем’єр-міністра країни Роберта Фіцо, у якому висловлюють сподівання на його “здатність до саморефлексії і можливість корекції вашої політичної поведінки”, закликаючи його подумати про відставку.
У США є цілий напрямок публікацій, де фахівці аналізують психіку Дональда Трампа. Про його психічні особливості заговорили ще на його першому терміні.
Дослідження 2012 року, проведене психологами Університету Еморі в Джорджії, виявило, що кілька американських президентів демонстрували психопатичні риси, включно з Біллом Клінтоном.
Команда називає психопатичними рисами егоцентризм, нечесність, бездушність, схильність до ризику, поганий контроль імпульсів і безстрашність.
Професор Скотт Лілієнфельд, який керував дослідженням, пояснив ВВС, що хоч такі риси можуть дозволити людям піднятися до керівних посад, він “менш впевнений у тому”, що це “призведе до кращого лідерства, особливо в довгостроковій перспективі”.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, У 2012 році психологи Університету Еморі виявили, що кілька американських президентів демонстрували психопатичні риси, включно з Біллом Клінтоном
У історії США є кілька прикладів, коли президенти мали конкретні діагнози.
Вудро Вільсон переніс інсульт у 1919 році під час своєї боротьби за прийняття Версальського договору. Це залишило його недієздатним і враженим депресією і параноєю до кінця його президентства в 1921 році.
Фактично його обов’язки могла виконувати дружина, і опоненти Вілсона пліткували про “уряд під нижньою спідницею”.
Попри довгий список психічних недуг і труднощів американських президентів, розписаних у різних книжках і спогадах наближених до них людей, відомо тільки про одного психоаналітика, який працював у штабі Білого дому – це був психоаналітик Річарда Ніксона Арнольд Хатшнекер. І про це стало відомо лише через багато років після відставки Ніксона.
Ще на посаді віцепрезидента Ніксон приймав ліки від тривоги і депресії, які відпускали йому за рецептом. Він також вживав снодійне, яке запивав алкоголем. За словами Хатшнекера, Ніксон мав “значну частину невротичних симптомів”.
Зараз у США американські політики більш відкриті до розмови про психологів – деякі зізнаються у ЗМІ, що ходять до спеціалістів, або ж відвідували їх у минулому через депресію, алкоголізм.
Колишній конгресмен і племінник президента Джона Кеннеді, Патрік Кеннеді, має біполярний розлад.
Були випадки, коли після виявлення хвороби американські політики залишали кар’єру, щоб зосередитися на лікуванні.
Але для суспільства зізнання політичних лідерів загалом відіграли хорошу роль – люди почали більше говорити про конкретні психічні хвороби, і це, як зазначають оглядачі, сприяє зменшенню стигми перед психологами.
