Автор фото, Getty Images
Хоча чутливість до шуму часто ігнорують лікарі, вона може мати довготривалий вплив на наше психічне та фізичне здоровʼя.
Туп, туп, туп. Туп, туп, туп. Це відбувається знову і знову – невпинний шум від моїх нових сусідів зверху, які, вочевидь, досі займаються розвішуванням картин або збиранням меблів. У моєму добре ізольованому будинку в центрі Берліна цей звук був далеко не таким гучним, щоб дратувати інших. Але мене він доводив до люті.
Мене миттєво охопили напруження та стрес. Ще гіршою була тривожність: “Коли ж вони вже нарешті закінчать?”
Це не єдиний шум, який мені заважає. Я помічаю м’яке гупання над головою, коли сусіди збираються спати. Десь у будівлі чути гул пилососа й приглушене тарахкотіння пральної машини. Сусідський такса гавкає, випрошуючи смаколик. І краще вже не згадувати про шум повітродувок та мийок високого тиску на вулиці. Шум – хай навіть мінімальний – руйнує мою концентрацію та внутрішній спокій.
Справедливо буде сказати, що я – як і 20–40% населення – є чутливою до шуму людиною. Це означає, що я сприймаю шум як більш дратівливий і виснажливий, ніж решта.
Skip Найпопулярніше and continue readingНайпопулярніше
End of Найпопулярніше
Легко було б вважати таку чутливість особистісною вадою – проявом сварливості, ниття чи дратівливості. Але в останні роки вчені з’ясували, що це має цілком реальні біологічні підстави.
Мозок людей із підвищеною чутливістю до шуму інакше реагує на звук, і дехто справді може народжуватися з цією особливістю. Ба більше – це впливає не лише на миттєвий настрій, а й на довготривале психічне й фізичне здоровʼя.
І хоча простих рішень тут немає, усвідомлення цієї проблеми може допомогти чутливим до шуму людям вжити заходів, аби зробити своє життя більш стерпним.
“Це була одна з тих тем, які медики просто ігнорували”, – каже нейронауковець Даніел Шеперд з Технологічного університету Окленда у Новій Зеландії.
Лише в останні роки, додає він, люди справді почали усвідомлювати, що це серйозно впливає на пацієнтів у повсякденному житті, й потрібно почати звертати на це увагу.
Чутливість до шуму не є офіційним медичним діагнозом. Люди можуть дізнатися, чи мають вони цю особливість, пройшовши спеціальні опитування, як-от за шкалою Вайнштейна (там, наприклад, запитують, чи дратує вас, коли хтось шепоче або шарудить обгорткою в кінотеатрі, чи злитеся ви на людей, які шумлять, коли ви намагаєтеся спати чи працювати, або ж чи заважає вам музика, коли ви намагаєтеся зосередитися).
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Чутливість до шуму також відрізняється від гіперакузії – коли люди відчувають сильний дискомфорт через те, що сприймають звуки як значно гучніші, ніж вони є насправді
Чутливість до шуму відрізняється від інших захворювань, пов’язаних із обробкою звуків, як-от мізофонія. Це особливий тип зниженої толерантності до окремих звуків – наприклад, жування, покашлювання, постукування або цокання – які викликають сильне відчуття огиди або люті, пояснює клініцистка Дженніфер Браут, засновниця Міжнародної дослідницької мережі мізофонії, що базується у США.
Чутливість до шуму також відрізняється від гіперакузії – коли люди відчувають біль або сильний дискомфорт через те, що сприймають звуки як значно гучніші, ніж вони є насправді.
Чутливість до шуму, на відміну від них, – це загальна чутливість до будь-яких звуків, незалежно від того, наскільки гучно вони звучать або сприймаються.
У найпростішому випадку чутливі до шуму люди вважають звук надокучливим – і відчувають роздратування, злість, а іноді й страх або тривогу.
“Я памʼятаю, як одна людина описала це як відчуття, ніби навколо тебе літає комар, – розповідає Шеперд. – Ти просто не можеш не звертати на нього увагу”.
У тих, хто боїться шуму, це може спричинити настільки сильний стрес, що організм переходить у стан “бий або тікай”.
“Частішає серцебиття, підвищується тиск”, – каже Стівен Стенсфелд, психіатр і почесний професор Університету королеви Марії в Лондоні.
Також може погіршитися якість сну. У дослідженні 2021 року науковці протягом тижня відстежували режим сну 500 дорослих у Китаї та рівень нічного шуму. Вони зʼясували, що сам по собі шум не впливав на якість сну, однак чутливі до шуму учасники вважали свій сон менш відновлювальним і повідомляли про гірший настрій і знижену енергійність протягом дня.
Шумове навантаження також повʼязане з низкою довготривалих проблем зі здоровʼям, зокрема із серцево-судинними захворюваннями та діабетом – і саме чутливі до шуму люди можуть найгостріше страждати від психічних наслідків, каже Стенсфелд.
У дослідженні 2021 року він і його колеги опитали 2 398 чоловіків з валлійського містечка Керфіллі, які зазнавали різного рівня шуму від автомобільного руху. Ті з них, хто мав підвищену чутливість до шуму, частіше повідомляли про тривалі прояви тривожності та депресії.
Хоча частково це може пояснюватися тим, що тривожні люди більш пильні до довкілля та, відповідно, частіше помічають шум, також можливо, що сама чутливість до шуму посилює тривожність.
А згідно з опитуванням 2023 року серед 1 244 дорослих, які мешкають поблизу аеропортів у Франції, люди, яких особливо дратував шум від літаків – зокрема й деякі чутливі до шуму респонденти – частіше оцінювали свій загальний стан здоровʼя як незадовільний.
Але чому одні люди реагують на шум значно негативніше, ніж інші?
Дослідження мозку людей із підвищеною чутливістю до шуму проливають певне світло на це питання.
Коли Шеперд та його колеги підключили учасників до пристроїв, що вимірюють електричну активність мозку, ті, хто не був чутливим до шуму, демонстрували посилену активність лише у відповідь на загрозливі звуки.
Але в людей із чутливістю до шуму, як згадує Шеперд, “мозок ніби вмикався на повну незалежно від характеру звуку – загрозливий чи ні”.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Чутливість до шуму часто є спадковою, але іноді може розвиватися вже в дорослому віці
І Шеперд, і нейробіологиня Ельвіра Браттіко з Орхуського університету в Данії незалежно один від одного виявили докази того, що причина полягає у здатності мозку фільтрувати неважливі звуки.
Команда Шеперда зʼясувала, що в людей із чутливістю до шуму певне скупчення клітин у присередньому колінчастому тілі – частині мозку, яка виконує функцію “ретранслятора” звукової інформації, що надходить у мозок, – є менш ефективним у виконанні цього завдання порівняно з людьми, які не мають такої чутливості.
“Тоді як більшість людей може відфільтрувати цю інформацію і просто жити далі, ті, хто має чутливість до шуму, не справляються з цим так легко”, – каже він.
Такий тип фільтрації важливий і під час сну. У більшості людей у процесі засинання зʼявляються характерні електричні сигнали, відомі як веретена сну – вважається, що вони допомагають адаптуватися до фонових звуків.
Але в людей із підвищеною чутливістю до шуму їх значно менше – і саме це може пояснити, чому вони залишаються такими чутливими до звуків, які для інших є майже непомітними.
Чому ж мозок стає таким – досі лишається загадкою. Фінське дослідження за участі близнюків свідчить, що чутливість до шуму часто є спадковою, тож деякі люди можуть мати до неї схильність від народження. Але, за словами Браттіко, також можливо, що люди, які живуть у шумному середовищі, з часом набувають цієї чутливості.
Люди з тривожними розладами, шизофренією та аутизмом мають особливо високий ризик розвитку такої чутливості. Дехто може набути її після черепно-мозкових травм, але для більшості людей це, за словами Стенсфелда, зазвичай тривалий і стійкий стан.
“На відміну від тих, хто не є чутливим до шуму, цим людям дуже важко звикнути до звуків або знизити свою чутливість”, – каже він.
Ідеальним рішенням, звісно, було б усунути джерела шуму. Міські планувальники можуть проєктувати тихі внутрішні двори в житлових районах, використовувати гумове асфальтове покриття для зменшення дорожнього шуму або встановлювати шумопоглинальні барʼєри вздовж автострад і в шумних зонах.
У деяких містах Бельгії та Франції вже почали впроваджувати такі заходи, а також знижувати швидкісні обмеження для транспорту, розвивати велоінфраструктуру та створювати “тихі зони” в парках і вздовж річок. Хоча шум і справді є джерелом проблем зі здоровʼям, “це також той фактор, якого потенційно можна уникнути”, зазначає Стенсфелд.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Деяким людям можуть допомогти можуть навушники з шумозаглушенням
Проте прогрес відбувається повільно, і багатьом людям із чутливістю до шуму доводиться давати собі раду самостійно – наприклад, уникати гучних місць, влаштовувати звукоізоляцію у своєму житлі або використовувати вушні затички, навушники з шумопоглинанням чи протишумові навушники.
Але ці методи здебільшого лише приглушують звуки, а не усувають їх повністю.
“Навіть тихі звуки можуть дратувати людину з підвищеною чутливістю до шуму”, – зазначає Браттіко.
Інколи допомагає лікування супутніх розладів, таких як тривожність, за допомогою медикаментів, каже Стенсфелд. Когнітивно-поведінкова терапія – форма розмовної терапії, яка зосереджується на управлінні психологічними реакціями та поведінкою – також може бути ефективною у випадках, коли люди бояться шуму.
“Я сам лікував людину за допомогою когнітивно-поведінкової терапії, і вважаю, що це може бути досить корисно”, – каже він.
Водночас Браттіко вважає, що також може допомогти музикотерапія під керівництвом кваліфікованих спеціалістів. Вона передбачає добір заспокійливої, мʼякої музики, яка заспокоює людину й формує позитивні асоціації зі звуком.
Для тих, хто хоче спробувати заспокоїти себе самостійно, Браттіко радить музику з невеликою кількістю інструментів і мʼяким звучанням, як-от фортепіано чи арфа – наприклад, камерну музику епохи Відродження або бароко.
А коли навіть музика викликає подразнення, допомогти може арттерапія – “щось, що розслаблює, дозволяє виразити й урівноважити емоції”, каже Браттіко.
Що ж до мене, то мені бодай трохи допомогли вушні затички, навушники з джазом і функцією шумозаглушення, а також рушник, обмотаний навколо голови. І поки світ довкола не стане тихішим, я принаймні можу спробувати знайти трохи спокою в собі.
