Автор фото, Serenity Strull/ BBC
Підпис до фото, Колаж
Вчені стверджують, що ми запрограмовані на альтруїзм, але чи справді нам потрібно постійно думати про інших?
Щоразу, коли я опиняюся на борту літака, мою увагу привертає інструкція з безпеки, а саме та її частина, де кажуть спочатку одягнути кисневу маску на себе, а потім допомагати іншим.
Це, по суті, офіційна порада бути “егоїстичним”. Очевидно, це мудра порада, адже якщо ви знепритомнієте від браку кисню, ви не зможете допомогти іншим.
Водночас у світі, який часто, здається, винагороджує нарцисизм, цей рядок з інструкції може символізувати дещо тривожну життєву філософію. Ідею про те, що ви завжди повинні ставити себе на перше місце – і що егоїзм переважає альтруїзм.
У багатьох частинах світу, особливо на Заході, індивідуалізм стає дедалі більш трендовим. Питання в тому, добре це чи ні.
Skip Найпопулярніше and continue readingНайпопулярніше
End of Найпопулярніше
Ідеї психології, економіки та біології – серед яких, приміром, концепція егоїстичних генів та неодарвінізм – нормалізували уявлення про те, що люди за своєю природою жорстокі та егоїстичні, каже Стів Тейлор, старший викладач психології в Університеті Лідса Беккета.
Однак нові дослідження малюють більш оптимістичну картину, спростовуючи похмуру ідею про те, що ми завжди ставимо на перше місце лише себе.
Візьмемо, наприклад, концепцію “ефект свідка”, яку вперше описали у 1960-х роках. Це широко відоме спостереження за поведінкою людей в кризовій ситуації, коли кожен уникає втрутитися і допомогти, якщо поруч є хтось інший.
Ця теорія виникла після обурення вбивством у Нью-Йорку в 1964 році Кітті Дженовезе, 28-річної барменки, яку, як повідомляється, зґвалтували та вбили перед майже 40 свідками, жоден з яких не допоміг.
Але схоже, що історія, яка стоїть за концепцією “ефекта свідка”, не є точною. Розслідування не виявило жодних доказів того, що 38 людей дійсно пасивно спостерігали за злочином.
Натомість дослідження показують, що люди насправді більш ніж охоче ставлять безпеку інших на перше місце перед власною в багатьох ситуаціях.
У 2020 році науковці проаналізували записи з камер відеоспостереження, які зафіксували насильницькі напади у Великій Британії, Нідерландах та Південній Африці.
Вчені зʼясували, що в дев’яти з десяти випадків свідки намагалися втрутитися у ситуацію, причому що більше була група свідків, то більш ймовірним було втручання.
Можна припустити, що на геройський вчинок людей може мотивувати схвалення групи.
Але дослідження лауреатів медалі Карнегі, яку дають цивільним, що ризикували своїм життя заради допомоги іншим, показало інші результати.
Люди, які пішли на геройський вчинок, переважно описували свої дії як інтуїтивні, а не обдумані, що свідчить про те, що їхній альтруїзм був автоматичною реакцією. Тобто ми такі, коли в нас немає часу обдумати ситуацію.
“Існує поверхневий рівень, на якому ми можемо діяти егоїстично, але люди також мають здатність бути імпульсивно альтруїстичними”, – каже Тейлор, який написав про альтруїзм книгу DisConnected.
У травні 2017 року терорист-смертник напав на глядачів на концерті Аріани Гранде в рідному місті Тейлора – Манчестері. 22 людини загинули та понад тисяча були поранені. Однак, у звіті події описані “сотні, якщо не тисячі актів індивідуальної хоробрості та самовідданості”. Схожі випадки героїчного альтруїзму задокументовані й під час терактів 11 вересня у США та в Парижі у 2015 році.
За словами Тейлора, людський альтруїзм має еволюційні причини. Протягом більшої частини нашої історії ми жили племенами як мисливці-збирачі.
“Індивідуалізм і конкуренція не допомогли б нашому виживанню в таких умовах, радше навпаки”, – каже дослідник.
Автор фото, Serenity Strull/ BBC
Підпис до фото, Люди, схоже, запрограмовані допомагати іншим, попри те, що суспільства в усьому світі стають дедалі більш індивідуалістичними
Дослідження дітей також показують, що ми “народжуємося альтруїстами”, каже Чінг-Ю Хуан, директорка Кембриджського альянсу юридичної психології, приватної компанії у Великій Британії та виконавча директорка Центру досліджень дітей та сім’ї Національного університету Тайваню.
Деякі дослідження показали, що навіть 14-18-місячні немовлята докладатують усіх зусиль, щоб допомогти іншим, і співпрацюють для досягнення спільної мети. Наприклад, передати предмети, до яких інші не могли дотягнутися.
А маленькі діти робитимуть це, навіть якщо за це не пропонують винагороди. Наприклад, огляд таких досліджень 2013 року дійшов висновку, що просоціальна поведінка маленьких дітей “внутрішньо мотивована турботою про добробут інших”.
Добрі вчинки також змушують нас почуватися краще. Волонтерство, наприклад, пов’язують з покращенням психічного здоров’я, самооцінки та самоефективності, а також зі зменшенням почуття самотності.
Є навіть переваги й для фізичного здоровʼя. Люди, які регулярно брали участь у волонтерстві, мали на 40% меншу ймовірність розвитку високого кров’яного тиску, ніж ті, хто цього не робив. Альтруїзм навіть пов’язують зі зниженням ризику смертності, хоча чому це так, поки що незрозуміло.
“Існує такий сильний зв’язок між добробутом та альтруїзмом, що було б нерозумно жити егоїстично”, – стверджує Тейлор.
Можливо сама структура нашого мозку може визначити нашу схильність до альтруїзму.
Абігейл Марш, нейробіологиня з Джорджтаунського університету в США, та її команда за допомогою сканування мозку намагалися виявити відмінності між людьми, які пожертвували нирку незнайомцю, і тими, хто цього не зробив.
У альтруїстів, які пожертвували органи, права мигдалина (ділянки мозку, пов’язані з емоціями) була більшою, ніж у контрольної групи, яка не була донором.
Донори також демонстрували підвищену активність у цій області під час перегляду зображень із переляканими виразами обличчя, що, можливо, робило їх більш чутливими до почуттів інших.
Наука показує, що більшість із нас має потенціал для безкорисливих вчинків, часто надзвичайно високий. Але це не означає, що ми можемо – або повинні – бути безкорисливими весь час.
Те, чи ставимо ми себе на перше місце частково залежить від обставин, нашого попереднього досвіду та нашої культури.
Тоні Мілліган, дослідник філософії етики у Королівському коледжі Лондона, вважає, що у питаннях моралі переважна більшість із нас перебуває “посередині”. Але це не так сумно, як здається.
Для більшості з нас нереально намагатися копіювати життя надзвичайно альтруїстичних постатей, як-от Нельсон Мандела, Ганді, Ісус чи Будда, каже Мілліган.
За його словами, усвідомлення, що ми не відповідаємо високим стандартам моральної доброти, може викликати в нас почуття провини та розчарування. Але ми маємо собі ставити питання не “що зробив би Будда?”, а “на що здатний я?”, каже науковець.
Це потребує певної скромності та самопізнання. Бо якщо ми матимемо реалістичну оцінку того, на що ми здатні, ми зможемо краще враховувати інших, коли прийматимемо рішення.
“Не варто думати про це як про щось, чим можна похвалитися іншим людям, – каже Мілліган. – Думайте про це радше як про розвиток навички. Навичка – це те, над чим ви повільно, поступово працюєте”.
Альтруїстичні схильності людей, ймовірно, також значною мірою залежать від їхнього досвіду та культури.
Автор фото, Serenity Strull/ BBC
Підпис до фото, Культура, в якій ми виростаємо, наш минулий досвід та теперішні обставини – все це впливає на те, якими безкорисливими ми можемо бути
Деякі країни, як-от Велика Британія та США, є більш індивідуалістичними, ніж, приміром, багато азійських країн. Східні суспільства загалом вважають більш колективістськими, де люди ставлять благополуччя групи вище за своє.
Це впливає не лише на поведінку, а й на те, якою мірою безкорисливі вчинки розглядаються як вибір або відповідальність.
Наприклад, під час пандемії Covid-19 дослідники виявили, що люди у колективістських культурах, частіше носили маски, ніж ті, хто живе в індивідуалістичних. Перша група була більш схильна намагатися захистити інших. Цю різницю між Сходом і Заходом Чінг-Ю Хуан відчула на власному досвіді.
Вона провела своє дитинство на Тайвані, чию культуру вона описує як колективістську, а потім тривалий час вона жила у відносно індивідуалістичних США та Великій Британії.
“Мене виховали так, щоб я маю поступатися іншим, – каже Хуан. – Якщо ви жінка, особливо молода, яка намагається поставити себе на перше місце та показати свої здібності, це вважають зневажливим. Вас називають “жінкою-тигром”, що означає, що ви агресивні”.
Коли Хуан переїхала до США, а пізніше до Великої Британії, вона виявила, що там більш прийнятно ставити себе на перше місце, але спочатку вона стримувала себе через виховання.
Поступово вона зрозуміла, що може виражати свою впевненість та здібності: “Я зрозуміла, що насправді мені іноді потрібно бути жінкою-тигром, особливо в кар’єрному сенсі”.
У колективістських культурах “ми більш схильні до підкорення, навіть якщо насправді цього не хочемо”, пояснює Хуан.
Утім, це не означає, що існує лише один спосіб вчинків. Хоча альтруїзм може приносити користь як нам самим, так і іншим, нам потрібно пам’ятати про власні потреби та про те, як минулий досвід, контекст і культура впливають на нашу поведінку.
“У культурах, де від вас весь час очікують альтруїстичних вчинків, тиск надзвичайно високий, насамперед якщо ви молода жінка, – каже Хуан. – Відповідальність завжди ставити інших на перше місце може стати непосильною”.
Більшість із нас здатні на надзвичайну самовідданість, і альтруїзм, здається, є чимось, що йде нам на користь.
Він допоміг нашому виду стати унікально успішним. Але на наші рішення та поведінку також впливає багато чинників, від культури до нашої власної “моральної посередності”.
Іншими словами, допомагати іншим – це чудово, але визнайте, що піклуватися про себе – також нормально.
