Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Депресія у чоловіків може проявлятися не так, як у жінок
“Ти щось робиш, щось дивишся, щось їси – а в тебе емоційної реакції нуль”, – описує свій стан 41-річний Владислав.
Він пережив симптоми депресії ще десять років тому. Але тоді відмовлявся звертатися по допомогу. Розуміння діагнозу прийшло лише тоді, коли сам став працювати психологом.
38-річний айтівець Андрій не вірив, що у нього депресія, навіть коли йому цей діагноз поставив лікар.
Він працював на двох роботах і волонтерив, а вночі приходив у спортзал. Це був спосіб втекти від себе.
“Яка депресія, коли в тебе родина, діти, а друзі – на фронті”, – каже чоловік.
Skip Найпопулярніше and continue readingНайпопулярніше
End of Найпопулярніше
Він відчував, що не має права на слабкість. Але одного ранку не зміг встати з ліжка, розповів він BBC. На терапію його “за руку” привела дружина.
У жінок депресію діагностують вдвічі частіше, ніж у чоловіків, але чоловіки в чотири рази частіше гинуть від самогубств, повʼязаних з депресивним станом.
Мозок чоловіків реагує на депресію інакше, ніж жіночий, і симптоми можуть бути зовсім не схожими на пригнічений стан.
Соціальна роль здавна забороняла чоловікам проявляти емоції. А тому замість сліз вони можуть реагувати на стрес агресією та залежностями. Війна посилює цей тиск.
Серед військових найпоширенішою психічною проблемою є посттравматичний стресовий розлад. Він може поєднуватися з депресією та суїцидальними думками.
Чоловікам складніше визнати проблему з ментальним здоровʼям та звернутися по психолога. У дослідженнях, попри явні ознаки стресу, переважна більшість чоловіків наполягає, що допомога їм не потрібна.
Психологічне здоровʼя чоловіків є важливим для добробуту і безпеки всього суспільства, кажуть правозахисники.
Можливо, саме зараз настав час уважніше подивитися на депресію у чоловіків.
Спочатку був драйв
Психотерапевти і нейробіологи кажуть, що депресія у чоловіків дійсно може ховатися під іншими симптомами.
Так було у Владислава, який пережив депресію близько десяти років тому, коли йому було 33. Він тоді працював економістом, це був період між його двома шлюбами. У нього були, як він каже, емоційно важкі стосунки з жінкою.
Він описує свій тодішній стан як нестійкий. У нього були різкі перепади настрою, було складно контролювати емоції.
“Я не розумів, що це депресія, бо навпаки, у мене, знаєте, кожен день був якийсь драйв, була гіперреакція на будь-які чинники”, – ділиться чоловік.
У нього порушився сон, він почав сильно худнути. Зрештою у Владислава діагностували гіпотиріоз, захворювання щитоподібної залози. Але з початком лікування його психічний стан не покращився. Зʼявилась байдужість, апатія.
“У мене все було по нулях”, – так він описує свої відчуття. Він ходив на роботу, робив звичні справи, але нічого не відчував.
“Причому, коли мені казали, давай до психолога, я казав “ні”, хоча жодного раціонального пояснення цьому не мав”, – каже чоловік.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, “У мене все було по нулях”, – так Владислав описує симптоми депресії (фото ілюстративне)
А потім у нього стався нервовий зрив. Батьки відвезли його до Одеси до знайомого майстра акупунктури.
За словами Владислава, це стало переломним моментом, з якого почалося одужання. Він нарешті почав спати, став спокійнішим і зміг аналізувати ситуацію. Владиславу тоді не діагностували депресію, але тепер зі свого досвіду психолога він впевнений, що пережив її.
Він каже, що ті події стали тригером, які змусили його змінити професію. Він зацікавився психологією, почав її вивчати і тепер має приватну психологічну практику.
На його думку, багато проблем виникає через “недолюбленість, через відсутність любові всередині самої людини, через нелюбов до себе”.
Будь мужиком
“Чоловікам важко навіть собі зізнатися в тому, що у них проблеми з психічним здоровʼям”, – каже киянин Андрій.
Він все ще відчуває стигму через лікування депресії і просить не називати його справжнє імʼя.
Андрій працює у київській ІТ-компанії і разом зі своєю дружиною-лікаркою виховує трьох дітей.
У березні 2022-го, як і багато українців, він почав волонтерити. Вдень працював, увечері – шукав тепловізори, генератори, тактичне взуття.
Потім взяв ще одну роботу фрилансера. Його дні перетворилися на “безперервний потік задач” – ранкові зустрічі, дедлайни, допомога волонтерам, школа, закупи, донати.
Він каже, що не звернув увагу на зміни, які відбулися в ньому. Спочатку – безсоння, а потім відчуття апатії і провини. Він почав зриватися на дружину й дітей. Але не вірив, що йому потрібна допомога.
“Ти ж мужик і ти в тилу, поки інші на фронті. У мене й думки не було скаржитися, не було часу думати про те, що зі мною відбувається”, – каже він.
Але одного ранку він просто не зміг підвестися з ліжка.
Каже, що лежав, дивився у стелю, а в голові була “порожнеча”. Зрештою він здався на заклики дружини сходити до лікаря і отримав діагноз – клінічна депресія.
Він каже, що спочатку не повірив, думав, це ж просто втома, часи важкі. Але психіатр наполіг на медикаментозному лікуванні.
Андрій близько року приймав антидепресанти, зараз він ще продовжує ходити до психотерапевта, хоча каже, що ці сесії досі даються йому непросто.
“Ось терапевт питає мене, про що ви хочете сьогодні поговорити, а я не знаю, що на це відповісти”.
Але лікування мало ефект, Андрій коротко формулює його так: “Відчув себе живим”.
Що відбувається з мозком
Депресія – не просто “поганий настрій”.
Це складний нейробіологічний стан, який суттєво змінює й роботу мозку, й навіть його структуру, пояснює BBC Україна нейробіологиня, кандидатка біологічних наук Вікторія Кравченко.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Депресія – не просто “поганий настрій”, це складний нейробіологічний стан
Дисбаланс нейромедіаторів, який відбувається у мозку під час депресії, впливає на настрій, мотивацію, сон, апетит. Він також погіршує нейропластичність мозку – його ключову здатність до адаптації та навчання.
У частини людей із депресією в мозку виявляють ознаки хронічного запалення, що впливає на емоції, пам’ять та реакцію на стрес. Вчені вважають його однією з причин розвитку депресії.
Нейрохімічні процеси змінюють саму структуру мозку.
У людей із депресією часто спостерігають зменшення об’єму гіпокампа – зони, яка відповідає за пам’ять та передньої поясної звивини, яка залучена в регуляцію емоцій та прийняття рішень.
Також виявляють порушення в роботі префронтальної кори, важливої для планування та контролю імпульсів, каже Кравченко.
“Це частково пояснює труднощі з концентрацією та відчуття “затуманеної” свідомості у пацієнтів”, – додає дослідниця.
Порушення в роботі префронтальної кори також призводить до когнітивної негнучкості. Людина “застрягає” в негативних думках і не може переосмислити ситуацію або знайти нові способи дій.
Водночас знижується активність у системі винагороди – через що втрачається здатність відчувати задоволення, виникає апатія.
“Зниження енергії, пригнічення емоцій, соціальна ізоляція та втрата мотивації – усе це не прояви “слабкої волі”, а наслідки конкретних змін у роботі мозку”, – підсумовує Кравченко.
Людям з депресією складніше аналізувати ситуацію, приймати рішення та гнучко змінювати свою поведінку.
Чоловіча депресія
У чоловіків депресія має біологічну “специфіку” – вона не завжди виглядає як класичний пригнічений настрій, пояснює нейробіологиня Кравченко.
Її симптоми часто маскуються під дратівливість, агресію, ризиковану поведінку чи зловживання алкоголем, і це ускладнює вчасну діагностику.
Депресія у чоловіків інакше проявляється й на нейробіологічному рівні.
У них також помітніше, ніж у жінок, знижується функція префронтальної кори, через те, що зменшуються речовини, потрібні для формування нових зв’язків та виживання нейронів.
Це погіршує нейропластичність мозку та підвищує ризик хронічної депресії.
Відмінності в гормональному фоні й тому, як організм реагує на ліки, у жінок і чоловіків також впливають на лікування депресії.
“Це важливо враховувати під час вибору антидепресантів”, – додає дослідниця.
Утім, загалом депресію у жінок діагностують вдвічі частіше, ніж у чоловіків.
“Те, що жінки вдвічі, а іноді й втричі частіше за чоловіків страждають на депресію, відомо вже останні 100 років”, – каже лікар-психотерапевт, засновник Української спілки психотерапевтів та викладач Українського католицького університету Олександр Мироненко.
Одна з причин – у біологічній та нейробіологічній різниці між чоловіками та жінками. Ця різниця стосується не тільки депресії, а й інших розладів, повʼязаних з тривогою.
Вчені повʼязують це насамперед із гормональними коливаннями, які жінки переживають протягом життя – під час статевого дозрівання, перед менструацією, після вагітності та в період менопаузи.
Автор фото, Український католицький університет
Підпис до фото, Олександр Мироненко – лікар-психотерапевт, засновник Української спілки психотерапевтів та викладач Українського католицького університету
Але на цю різницю також впливають виховання, очікування та соціальні ролі.
“Знаєте, є така банальна, але поширена фраза, “чоловіки не плачуть, чоловіки засмучуються”, а жінки плачуть”, – каже Мироненко.
Але є ще й третій комплекс причин – гендерний.
“Це така фемінізація галузі психотерапевтії в цілому. За останні 100 років, відбулася серйозна гендерна зміна. Якщо раніше лікарі та психотерапевти переважно були чоловіки, тепер з точністю до навпаки”, – пояснює дослідник.
Тобто жінки частіше страждають на депресію, частіше звертаються по допомогу й частіше виступають в ролі надавачів такої допомоги, підсумовує Мироненко.
Але він також звертає увагу на те, що в Україні досі панує загальна упередженість та недовіра до всіх професій, у назві яких є корінь “псих” – чи то психіатрія, чи психотерапія, чи психологія.
“Люди думають, “я що, псих?” Вони бояться, що навіть незначні проблеми ментального здоров’я можуть вплинути на роботу, що їх можуть звільнити або, наприклад, позбавити водійських прав”, – каже психотерапевт.
На чоловіків ці упередження впливають сильніше, адже вони також відчувають тиск бути сильним, успішним, контролювати ситуацію. А війна підсилює ці установки, вимагаючи бути героєм та не мати права на слабкість.
Через стигматизацію та гендерні стереотипи депресія у чоловіків залишається недооціненою, каже нейробіологиня Кравченко.
“Це може завершитися трагічно, адже ризик суїциду у чоловіків у 3-4 рази вищий, ніж у жінок”, – каже дослідниця.
Це підтверджує статистика в Україні та світі, згідно з якою чоловіки в чотири рази частіше гинуть від самогубства.
В Україні до повномасштабної війни кількість самогубств загалом на душу населення вдвічі перевищувала середній світовий показник.
З 2022 року Державна служба статистики не надає інформації по кількості самогубств.
Як розпізнати
Критерії визначення депресії розробив ще на початку минулого століття німецький психіатр Еміль Крепелін, каже психотерапевт Олександр Мироненко.
Це класична депресивна тріада – пригнічений настрій, сповільнена інтелектуальна діяльність та рухова загальмованість.
“Це три найголовніших прояви депресії, – пояснює Мироненко. А зниження апетиту, порушення сну, зменшення ваги або навпаки заїдання депресії – це вже другорядні симптоми”.
Сьогодні до цих критеріїв додали ще один важливий – ангедонія. Тобто втрата задоволення від звичних приємних речей – спорту, хобі, співу, сексу чи спілкування з друзями.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Чоловіки часто долають стрес за допомогою алкоголю чи інших залежностей
Американський медичний і дослідницький центр Mayo Clinic також називає серед симптомів депресії у чоловіків зловживання алкоголем чи наркотиками, гнів, ризикову поведінку, а також ескапізм – надмірне занурення в роботу чи спорт.
За словами Мироненка, важливо також звертати увагу на “субʼєктивні” скарги. Він пригадує, що ще 30 років тому на конференції в Лондоні, присвяченій діагностиці депресії, оприлюднили приголомшливі дані.
“Якщо взяти 30 симптомів депресії, то ті симптоми, які на думку психіатра мали б бути основними, пацієнти субʼєктивно розміщали в кінці списку. І саме тому перепусткою в кабінет лікаря, скоріше за все, не буде та класична тріада”, – каже лікар.
Сьогодні в Україні первинну діагностику депресії проводять сімейні лікарі, а не психіатри, як було донедавна. На Заході така практика вже багато років, каже Мироненко.
Люди часто думають, що причина їхнього стану у фізичній хворобі, а не психічній. І звертаються, в першу чергу, до сімейних лікарів. Сьогодні у програмах підготовки сімейних лікарів вчать розпізнавати ранні прояви депресії.
“І це важливо, тому що люди можуть страждати багато років, перш ніж дійдуть до лікаря”, – додає психотерапевт.
То що ж робити
Хороша новина полягає у тому, що депресія виліковна, це та хвороба, при якій можливо надати допомогу, каже Мироненко.
Лікарі поєднують медикаментозну терапію із психотерапією.
“Психотерапія діє повільніше, і вона дорожча порівняно з медикаментозною терапією. Але разом вони досить ефективні”, – пояснює лікар.
Колись депресію вважали “панською” хворобою, буцімто тільки пани можуть собі дозволити таку розкіш. А той, хто повинен працювати і заробляти на хліб, не має на це часу.
Але сьогодні дослідження показують протилежні висновки, зазначає Мироненко.
У людей з високим соціальним статусом та рівнем освіти, з високооплачуваною роботою депресія триває коротше, ніж у людей з нижчим рівнем освіти й зарплатою чи взагалі без роботи.
“Пояснення просте, – каже фахівець. – Цим людям є що втрачати й у них сильніша мотивація вилікуватися”.
Є ще один момент, який впливає на ефективність лікування.
Це соціальний чинник. Чи мають ці чоловіки оточення, яке їх підтримує?
Депресія у самотніх, неодружених чоловіків, які не мають друзів, підтримки, триватиме довше, каже Мироненко.
Автор фото, Вікторія Кравченко
Підпис до фото, Нейробіологиня Вікторія Кравченко каже, що у чоловіків депресія має свою біологічну специфіку
Обидва співрозмовники BBC Україна розповіли, що звернутися по допомогу їх переконали близькі люди – мама і дружина.
Рідні у першу чергу помічають, що людина почала якось інакше себе поводити.
Депресія перестає бути проблемою однієї людини, вона стає проблемою цілої сім’ї.
“І тоді сім’я каже, давай підем разом, а не “у тебе проблема, ти і йди”, – наголошує психотерапевт.
Військові
“Війна виснажує людей і фізично, і психологічно. Люди не сплять, не їдять і переносять надзвичайні навантаження”, – каже психотерапевтка Ніна Троненко, яка працює з військовими з 2014 року.
Найчастіше їй доводиться мати справу з гострою реакцією на стрес або з його віддаленими наслідками – посттравматичним стресовим розладом. Симптоми ПТСР часто перетинаються з постконтузійними – це наслідки тривалої дії вибухів на мозок.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Симптоми ПТСР у військових часто перетинаються з постконтузійними – це наслідки тривалої дії вибухів на мозок
Але ці розлади також можуть поєднуватися з депресією, тривожним розладом та іншими станами.
“Люди переживають події, які перевищують можливості їхньої психіки справлятися з цим. Це – безпосередня загроза життю, поранення, споглядання смерті інших людей, побратимів чи цивільних”, – каже Троненко.
Під час війни Україна не оприлюднює статистику щодо психологічного стану військовослужбовців.
Але з досвіду інших країн, наприклад, США, відомо, що до 30% солдатів, які брали участь у бойових діях, мають ПТСР.
Передбачити, як людина відреагує на травматичну подію і які будуть наслідки для її психіки, неможливо, каже психологиня.
“Хтось може втратити близьких, родину і стати після цього сталевим воїном. Тобто важка подія може як знищити ресурс людини, так і підсилити його”, – пояснює Троненко.
У своїй практиці вона також часто стикається з депресією. На думку психологині, ця проблема насамперед повʼязана з тим, як людина протягом життя навчилася обробляти інформацію.
“Це пов’язано з типом мислення людини. Як вона оцінює події, які відбуваються навколо неї”, – переконана психологиня.
На передовій, де військовому потрібно вижити, звичайно, немає часу для депресії, але вона може наздогнати після ротації на відпочинку.
Оскільки на виклики чоловіки частіше відповідають діями, депресія у них може проявлятися залежностями – алкогольною, наркотичною чи ігровою. Агресія та емоційна нестабільність – також один із симптомів посттравматичного стресового розладу.
Троненко близько чотирьох років працювала у центрі психічного здоровʼя у Київській області, куди направляють на реабілітацію військових. Вона каже, що майже половина пацієнтів на початку лікування висловлюють суїцидальні думки.
“Особливо одразу, коли приїжджають з фронту, – каже Троненко. – Найчастіше це думка – “я відчуваю таке виснаження, що просто не можу жити”. Але згодом, коли відпочинуть, відіспляться, ми такого вже не чуємо”.
Лікарка пригадує історію військового, який здійснив спробу самогубства. Він вистрілив з автомата собі в голову, але вижив, його обличчя було сильно пошкоджено. Троненко працювала з ним вже на етапі психологічної реабілітації, коли фізично він був у нормі. І він сказав тоді, що хоче жити.
“Це головне, що треба розуміти про суїцидальні тенденції, – каже психологиня. – Людина на межі хоче одночасно й померти, й жити. Коли вона звертається за допомогою, треба усіма силами підтримувати її бажання жити”.
Психологічну допомогу військовим надають різні медичні центри, як державні, так і приватні. Але спеціалізованих державних центрів реабілітації до повномасштабного вторгнення в Україні було всього пʼять.
Автор фото, Ніна Троненко
Підпис до фото, Психолог Ніна Троненко працює з військовими з 2014 року
На початку 2025 року в Україні стартував проєкт для підтримки ментального здоров’я військових і ветеранів. В рамках проєкту планують створити 25 центрів ментального здоров’я в усіх регіонах.
Але потреба в них величезна вже зараз.
Таких центрів, як той, з яким співпрацює Троненко, в Україні мало, черги великі. Психотерапевти працюють з пацієнтами індивідуально й в групах, використовуючи багато сучасних методик, як-от кетамінова терапія та EMDR (метод швидкого руху очей).
Але реабілітація в центрі триває всього три тижні. Для прикладу у Сполучених Штатах вона може бути 5-6 місяців, розповідає Троненко.
Травма війни
Дослідження Gradus Research показало, що 40% опитаних українців за останні пів року відчували необхідність у психологічній допомозі.
Серед жінок цей показник значно вищий, ніж серед чоловіків (47% порівняно з 32%). Тільки 8% респондентів звертались до спеціаліста. А кількість звернень серед жінок майже вдвічі перевищує звернення чоловіків (10% порівняно з 6%).
На думку керівника комунікацій Фонду народонаселення ООН (UNFPA) в Україні Айзека Херскіна, брак досліджень ментального здоровʼя чоловіків має дві причини.
По-перше, під час війни більшу увагу гуманітарних організацій отримують менш захищені категорії, як-от жінки, а по-друге, існує менший запит на дослідження ментального здоровʼя чоловіків, на відміну від добре налагоджених мереж, які відстоюють здоров’я жінок.
“Водночас увага до психологічного благополуччя чоловіків є критично важливою для всього суспільства”, – зазначив Херскін у коментарі BBC Україна.
Докази свідчать, що психологічні травми, особливо серед чоловіків, які повертаються з фронту, можуть збільшити ризик домашнього насильства.
У 2022 році Фонд народонаселення ООН провів загальнонаціональне опитування. 89% опитаних чоловіків заявили, що ніколи не зверталися до фахівця з психічного здоров’я, проте майже кожен третій виявляв ознаки значного психологічного стресу.
79% вважали, що вони повинні вирішувати проблеми самостійно, а переважна більшість – 96% наполягали на тому, що їм не потрібна психологічна підтримка, пропри явні ознаки стресу, йдеться у відповіді UNFPA на запит BBC Україна.
У відповідь на це дослідження UNFPA у жовтні 2022 року запустив анонімну гарячу лінію підтримки чоловіків. З моменту запуску психологи лінії отримали понад 27 000 дзвінків та провели понад 21 000 консультацій, кажуть у Фонді.
Чоловіки найчастіше говорять про тривогу, нав’язливі думки та депресію, які супроводжуються панічними атаками та низькою самооцінкою.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, 89% українських чоловіків кажуть, що ніколи не зверталися до психолога
Майже половина абонентів страждає через проблеми у романтичних стосунках, а приблизно чверть переживає через втрату роботи або втрату мети в житті після демобілізації.
Приблизно кожен п’ятий звертався за допомогою через горе, пов’язане з війною, через переміщення або страх перед мобілізацією. Стільки ж чоловіків розповідали, що долають стрес за допомогою алкоголю та інших залежностей.
Особливу серйозність, кажуть у Фонді, викликають суїцидальні думки або домашнє насильство. Таких випадків серед звернень на гарячу лінію було понад 10%.
Є дві речі, які психотерапевт Олександр Мироненко хотів би сказати чоловікам.
“Перше, звернутися за допомогою – це не слабкість, а сила, яка викликає повагу. І друге, депресія це той стан, з яким неможливо впоратися самотужки”.
Психотерапевтка Ніна Троненко, крім того, закликає дивитися на життя з більшою надією.
“Треба в собі плекати оптимізм, – каже вона. – Інакше важко вижити”.
