Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Підлітковий вік – це час, коли проблеми стають поширенішими
Люсі каже, що завжди трохи хвилювалася, але два роки тому вона почала тривожитися та мати панічні атаки.
“Я не знала, що відбувається, і мої батьки теж, – каже 15-річна дівчина. – Це було страшно”.
“Атаки траплялися без попередження. Стало гірше, і вони почали траплятися на людях”, – додає вона.
Люсі почала багато пропускати школу та перестала спілкуватися з іншими. Вона каже, що батькам було важко бачити, як вона страждає.
“Ми не знали, що робити і куди йти”, – згадує вона.
Протягом шести місяців вона намагалася впоратися зі своєю тривожністю, але зрештою родина вирішила оплатити когнітивно-поведінкову терапію. Люсі каже, що це їй допомогло.
Хоча в неї досі бувають панічні атаки, вони трапляються рідше, і вона знову відвідує школу та займається тим, що їй подобається.
Історія Люсі не унікальна. Дані Національної служби здоров’я Британії свідчать про те, що кожна п’ята дитина та молодь віком від восьми до 25 років має ймовірний розлад психічного здоров’я.
Чому підлітковий вік такий проблемний
Підлітковий вік – час, коли проблеми стають поширенішими, оскільки молоді люди стикаються з викликами дорослішання, стресом від іспитів, а також складнощами з дружбою та стосунками.
Існують також біологічні причини, які підвищують ймовірність проблем з емоційним здоров’ям, каже професор Андреа Данезе, експерт з дитячої та підліткової психіатрії з Королівського коледжу Лондона.
“Мозок підлітків розвивається не одночасно. Частина, яка обробляє емоції, дозріває раніше, ніж частина, відповідальна за самоконтроль та здоровий глузд. Це означає, що молоді люди можуть відчувати речі дуже інтенсивно, перш ніж вони повністю розвинуть здатність керувати цими почуттями, що допомагає пояснити деякі емоційні злети та падіння, які часто бачать батьки”, – пояснює він.
Пік, за його словами, припадає на підлітковий вік, коли емоційні реакції ще більше посилюються гормонами та змінами внутрішнього біологічного годинника, які впливають на режим сну.
Як допомогти підліткам
Отже, що ж вважається нормальними емоційними труднощами, і коли підліткам та їхнім батькам варто хвилюватися та звернутися за професійною допомогою?
Професор Данезе каже, що розуміє, чому багатьом важко це оцінити. Він вважає наступні емоційні риси нормальними для підлітків:
- періодична дратівливість та зміна настрою;
- епізодична соціальна ізоляція або бажання усамітнення;
- тривога щодо соціального прийняття чи академічної успішності;
- експерименти з ідентичністю та незалежністю;
- емоційні реакції, які здаються непропорційними.
За умови, що це не надто заважає повсякденній діяльності, батьки повинні відчувати себе в змозі підтримувати своїх дітей, вважає він.
Найпоширенішими проблемами, з якими стикаються підлітки, є поганий настрій та тривожність.
За словами професора Данезе, для лікування поганого настрою важливо підтримувати здоровий режим харчування, сну, активності та спілкування з друзями та родиною, а також планувати заняття, які подобаються вашій дитині, такі як поїздки на природу або заняття спортом.
“І допоможіть їм визначити, розібрати та спробувати вирішити проблем, які могли виникнути”, – додає він.
За його словами, для лікування тривоги корисні методи заспокоєння. Це може включати дихальні вправи, заземлення, під час якого ви зосереджуєтеся на довкіллі та на тому, що ви можете бачити, торкатися та відчувати на запах.
“Важливо уникати пастки зайвого заспокоєння”, – каже професор Данезе.
Натомість, окрім навчання методів заспокоєння, батьки повинні обговорювати та перевіряти ситуації, які викликають страх.
“Щоб зменшити занепокоєння, може бути корисним записувати їх або обговорювати у спеціальний “час для занепокоєнь” раз на день”, – радить він.
Тривога і розвиток стійкості
Стіві Гулдінг, яка керує батьківською лінією допомоги в організації Young Minds, каже, що тривога – це проблема, щодо якої вони отримують найбільше дзвінків.
“У багатьох дітей трапляються напади тривоги і навіть панічні атаки. Батькам із цим важко. Вони можуть легко відчути, що їм бракує впевненості та розсудливості щодо того, що робити. Ми отримуємо багато дзвінків від батьків, які перебувають у такому стані. Коли вони бачать, що їхня дитина має труднощі, це може змусити їх сумніватися в собі, і вони просто не знають, куди звернутися”, – каже вона.
“Головна порада, яку ми даємо батькам, – це спілкуватися зі своїми дітьми. Дайте їм дозвіл говорити про те, що їх турбує, а якщо вони не хочуть з вами розмовляти, запитайте, чи є хтось інший, з ким вони хотіли б поговорити”, – додає спеціалістка.
Гулдінг також рекомендує поговорити зі співробітниками школи дитини, оскільки вони також могли помітити деякі речі.
“Дітям потрібно дати простір – уникайте спокуси поспішати та намагатися все виправити. Просто обміркуйте те, що вони говорять, і слухайте”, – водночас каже вона.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Батьки повинні допомагати розвивати стійкість у своїх дітей
Дитяча психологиня, докторка Сенді Манн погоджується й каже, що батьки мають спокусу вирішити будь-яку проблему, з якою стикається їхня дитина – але це не обов’язково найкраще рішення.
Вона вважає, що натомість батьки повинні допомагати навчати та розвивати стійкість у своїх дітей.
Вона рекомендує батькам:
- Пояснювати, що невдачі трапляються з усіма, наводячи приклади речей, які пішли не так у їхньому власному житті.
- Приймати помилки.
- Надавати дітям можливість приймати власні рішення, наголошуючи, що вони значною мірою відповідають за власне щастя.
- Кидати виклик їхнім переконанням, особливо чорно-білому мисленню та катастрофізації.
“Я думаю, що іноді ми можемо створити враження, що діти та молодь не здатні вирішити свої власні проблеми, ми поспішаємо з тим, щоб вони отримали допомогу”, – каже вона.
Коли потрібна професійна допомога
Докторка Манн і професор Данезе наголошують, що батьки не повинні соромитися звертатися за професійною підтримкою, коли це необхідно.
“Немає чого соромитися, – каже докторка Манн. – Нам потрібно знати, коли намагатися вирішити проблеми, а коли звернутися по допомогу”.
Вони виділяють схожу поведінку, яка має стати поштовхом для батьків для звернення до спеціалістів. До неї належать:
- самоушкодження та суїцидальні думки;
- екстремальні зміни в харчуванні або сні;
- серйозні зміни особистості та демонстрація безнадії;
- значні перешкоди повсякденному функціонуванню, такому як відвідування школи або спілкування;
- тривала відмова від занять, які колись приносили задоволення.
Докторка Елейн Локхарт, голова факультету дитячої та підліткової психіатрії Королівського коледжу психіатрів, каже, що батьки повинні почуватися комфортно, обговорюючи питання психічного здоров’я зі своїми дітьми та просячи про допомогу.
“Ми знаємо, що багато дітей мають труднощі. Думка про те, що шкільні роки – найкращі роки вашого життя, є помилковою”, – каже вона.
Зазвичай першою точкою звернення є сімейний лікар або групи підтримки психічного здоров’я. Окрім направлення до профільного лікаря, вони можуть зв’язати вас із місцевими організаціями та благодійними фондами, які можуть надати підтримку.
“Самі школи також можуть допомогти – деякі мають консультаційні служби”, – каже докторка Локхарт.
“Але, мені здається, батьки можуть недооцінювати роль, яку вони можуть відігравати, навіть якщо їхня дитина отримує терапію чи лікування. Дім – це місце, де вона проводитиме більшу частину свого часу, тому батьки є важливою частиною вирішення проблеми”, – пояснює вона.
